A Testament
Today we are digging the earth again
This hateful Donetsk earth
This stale, petrified earth
We press ourselves into it
We hide in it
Still alive
We hide behind it
Sit silently in it
Like little children behind their mother’s back
We hear its heart beating
Its weary breath
We are warm and comfortable
Still alive
Tomorrow we will die
Maybe some of us
Maybe all of us
Don’t take us from the earth
Don’t tear us away from our mother
Don’t gather our remains from the field
Don’t try to put us back together again
And — we beg you — don’t erect crosses
Monuments or memorial slabs
We don’t need them
Because it isn’t for us —
You erect these monuments for yourselves.
Don’t engrave our names,
Simply remember:
On this field
In this earth
Ukrainian soldiers lie
And — that is all.
Don’t return us to our parents
We don’t want them to see us like this
Let our parents remember us children
Naughty little boys
With slingshots and bruised knees
With failing marks on their report cards
With shirts crammed with apples from the neighbor’s orchard
Let our parents believe that we’ll return one day
That we are somewhere
Don’t return us to our wives
Let them remember us handsome
As men well-liked by women
Who belonged to their wives alone
Let them remember our warm kisses
Our loving embraces
Don’t let them touch our cold foreheads
Our cold lips
Don’t return us to our children
Let our children remember our kind eyes
Our kind smiles
Our kind hands
Don’t let our children’s lips
Touch our cold hands
In these trenches
Today our temporary homes
Tomorrow our graves
Bury us
We don’t need eulogies
In the silence that follows battle.
They always seem odd —
Like punching a dead soldier
Then ordering him to his feet
We don’t need funerals
We know where our place is
Simply cover us with earth
And move on
It would be nice if there was a field
Where rye is swaying
A lark flies overhead
And — the sky
The endless sky —
Can you imagine the grain a field
Where warriors are lying will yield?
To remember us, eat the grain from the field
Where we laid down our lives
It would be good if there were meadows there
And many flowers
And a bee under each flower
And lovers who come in the evening
To weave wreaths
To make love till dawn
And during the day, let new parents
Bring their young children
Don’t keep children from coming to us
But this will be tomorrow
Today we are still digging the earth
This cherished Ukrainian earth
This sweet, gentle earth
And with a soldier’s spade we write as one
On its body
The last Ukrainian poem of the last poets
Left alive
Translated from the Ukrainian by
Oksana Lushchevska and Michael M. Naydan
Заповіт
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам’янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємося в ній
Ще живі
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І – благаємо вас – ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит
Нам це не треба
Адже це не для нас – для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники
Не треба ніде карбувати наших імен
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І – все
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук із сусідського саду
Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося
Що ми десь є
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам’ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм
Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук
У цих ось окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас
Не потрібно прощальних промов
У тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І – йдіть
Було б добре як би на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І – небо
Багато неба –
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(На пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли)
Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас)
Але це буде завтра
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури
Ще живі
серпень 2014