April 6

You are not just sleeping with this one man, but with his whole life,
and sometimes it wakes you up and snatches him out of your arms.
For, you see, war often comes along and lies down between you
                                                                                     like a child
afraid to be left alone in the dark.

War, he says, involves many numbers, let’s see —
two relatives equal one sack of bones,
one thousand three hundred ninety-five days of siege,
three packages of humanitarian aid: butter, canned goods,
                                       powdered milk, three bars of soap.

Four armed men come for you,
show you their orders and then escort you out into the night.
During the walk across the city
you hear missiles flying over your head — twice.

. . . Five times they take you out of the barracks
to a ditch where forty-three lay rotting
and each time you think: I will finally die
and tell God that it was a lame joke.

But they throw you face down into the dirt
and take their sweet time pressing a gun to your head.
Since then, he says, I don’t like to dream,
these kinds of memories, they aren’t fitting for a man.

You run through the woods, they shoot at your back,
a bullet hits your thigh but all you feel is this dirt on your face.
That’s when a leafless tree of pain grows
in your chest, pulsating.

And I don’t respond because what do you say to that
I just keep wiping the dirt off his face, over and over again,
even while he’s sleeping,
even while he’s away.

Translated from the Ukrainian by Olena Jennings and Oksana Lutsyshyna

Шосте Квітня

Спиш не лише з одним оцим чоловіком, а й з усеньким його життям.
І часом воно заважає вам спати чи просто собі обійматися.
Скажімо, часто приходить війна і лежить між вами, немов дитя,
яке боїться лишатись на самоті у темній сусідній кімнаті.
У війни, каже він, в арсеналі багато чисел:
двоє родичів — один мішок із кістьми,
тисяча триста дев’яносто п’ять днів облоги міста,
три пакунки з гуманітаркою: масло, консерви, сухе молоко, три брусочки мила.
По тебе приходять четверо, кожен зі зброєю на плечі.
показують список, ведуть тебе під конвоєм
через місто нічне. Два рази, ідучи,
чуєш снаряди, що пролітають високо над головою.
…П’ять разів із барака виводять під зливу вночі
до відкритої ями, в якій вже гниють сорок троє,
і щоразу думаєш: от я нарешті зараз помру
і зізнаюся Богові — це був невдалий жарт.
А вони вас кидають всіх долілиць у бруд
і тицяють у потилицю дуло, і мусите довго лежати.
І відтоді я розлюбив, каже він, дивитися сни —
всі ці спогади, знаєш, не дуже-то й чоловічі,
коли ви біжите через ліс, вам у спину стріляють вони,
коли куля в стегні, а ти все відчуваєш оте багно на обличчі.
Ось тоді велике безлисте дерево болю проростає
й пульсує в грудях,
і ти не відповідаєш, бо що на таке відповiсти.
І стираєш, стираєш, стираєш йому з обличчя той бруд,
Навіть крізь сон.
І навіть
коли на відстані.

квітень 2012