eastern europe is a pit of death. . .
eastern europe is a pit of death and decaying plums
I hide from it in the body of america
but sooner or later I’ll slip from this light
back down into that other
and will start talking about death because that is our national sport
talking about death
sad yet beautiful
hoping that the world will hear us and gasp at the beauty and sadness
my lover spreads my fingers with his own
he was educated in good old france
then america
he also studied buddhism and erotica somewhere near the borders
of thailand
it’s good to drink wine with him and chat
but not about death or eastern europe
because the world’s a shithole and it’s worthwhile to learn only one art:
that of hopping from one pleasure islet to another
and not giving a damn about plague-infected continents with their
corpse-eating flies
he kisses me goodnight and disappears into his dream
as I lie in mine, full of summer sun and ephemeral sweetness
mitteleuropa zbigniew herbert whispers in my ear
middle europe enters a labyrinth without a single turn
a labyrinth of fate and freshly laid brick
it enters and doesn’t exit
it endures and revives, small like newly seeded grass in the evening
strong like the grandchildren of those that survived the war
when, when will I die? — someone asks in my still childish voice
but I don’t hear the answer because it suddenly becomes dark
in this death pit, where miklos radnoti is writing his last poem
Translated from the Ukrainian by Oksana Lutsyshyna and Olena Jennings
східна європа – це яма зі смертю. . .
східна європа – це яма зі смертю і перестиглими сливами
я ховаюся від неї у тіло америки
але рано чи пізно я випаду із цього світла
у те, інше
і заговорю про смерть – бо це наш національний спорт
говорити про смерть
сумну і прекрасну
і сподіватися що світ нас почує і задихнеться від краси і смутку
мій коханець розсуває мої пальці своїми
його виховувала добра старенька франція
а потім америка
а ще він вивчав буддизм і еротику десь біля кордонів таїланду
з ним добре пити вино і розмовляти
але не про смерть і східну європу
тому що світ – лайно, і варто навчитися лише одного уміння – перестрибувати з одного острівця насолоди на інший
і чхати на зачумлені континенти із їхніми трупними мухами
він цілує мене на ніч і щезає у свій сон
поки я лежу у своєму – повному літнього сонця і нетривкого солоду
міттель еуропа, шепоче мені на вухо збігнєв герберт
міттель еуропа входить у лабіринт без поворотів
лабіринт щастя і мокрої цегли
входить і не виходить із нього
вона живе і оживає, мала мов запорошена трава надвечіря
могутня мов онуки тих хто пережив війну
коли, коли я помру? – питає хтось моїм ще дитячим голосом
але я не чую відповіді тому що раптом стає темно
у цій розстрільній ямі, де міклош раднуті дописує свого останнього вірша
жовтень 2012