from Stones

We speak of the cities we lived in —
that went
into night like ships into the winter sea,

we speak of the cities that suddenly lost their ability to resist —
in front of our
eyes, like a circus show where every acrobat
dies, and so does each laughing clown; enchanted,
you watch,
never turning away (and inconspicuously
on the circus set
you grow up).


* * *

Now we remember: janitors and the night-sellers of bread,
gray, like wrapping paper,
burglars,
taxi drivers with klaxons instead of hearts,
children who grew up
among the old furniture
(furniture smelled of poplar trees and sea).

Our city of workers and ugly middle-men,
tearjerking market beggars
they cleared
the autumn fog
with their shouts.

We got to soak in the rain
with strangers
on tram stops,
old proletarian quirks, subway cars,
we got to soak in the rain
on cars
loaded with the unemployed
like magazines with cartridges
. . .


Translated from the Ukrainian by Valzhyna Mort

з циклу Камені

Ми говоримо про міста, в яких ми жили,
і які відходили в ніч, мов кораблі у зимове море,
про міста, які раптом утратили здатність опиратись.
Про те, що відбувалось на наших
очах, як циркова вистава, під час якої гинуть усі
акробати й веселі клоуни, і ти дивишся на це
заворожено, не відриваючи погляду,
непомітно виростаючи
серед циркових декорацій.
Щось подібне сталось і з нашими містами –
їх просто відібрали в нас, доки ми сиділи й сміялись,
дивлячись як хитрі клоуни з пітними долонями стрибають
крізь вогняні обручі, лишаючи
по собі запах паленої шкіри,
горілий дух пекла, який вони
приносили в наше життя.


* * *

Ми згадуємо тепер усіх, з ким доводилось
перетинатись в одним коридорах.
Двірники й нічні продавці хліба,
сірі, мов обгортковий папір, квартирні злодії,
таксисти з клаксонами замість сердець,
діти, які виростали поміж старих меблів,
що пахли лісом та морем.
Ціле місто робітників і дрібних перекупників,
щемкої базарноі бідноти, яка розганяла своїми
криками осінній туман.
Перехожі, з якими разом доводилось потрапляли
під дощ на трамвайних зупинках,
старі пролетарські замашки, вагони підземки,
набиті безробітними, мов магазини патронами.
Які слова подяки й розуміння
висловлювали ми долі за те, що кинула нас серед нічного
співу цикад до глибоких під’їздів, за те що
над нашими головами горіло це приміське
повітря, здатне перепалити залізо і камінь.

2010