How I Killed
I remain connected to my family over the phone
with all of my family connections wiretapped
they are curious: whom do I love more, mom or dad?
what makes my grandma cry out into the receiver?
intrigued as ever by my sister’s war-fueled drama with her boyfriend
who used to be my boyfriend
all of my phone connections are blood relations
my blood is wiretapped
they must know what percentage is Ukrainian
Polish, Russian, and if there’s any Gypsy
they must know how much of it I gave, and to whom
they must know whether that’s my blood sugar dropping
or the roof collapsing over me
and whether it’s possible to build borders out of membranes
hundreds of graves have been dug between me and my mother
and I don’t know how to leap over them
hundreds of mortar shells fly between me and my father
and I can’t see them as birds
the metal doors of a basement, secured with a shovel
separate me from my sister
a screen of prayers hangs between me and my grandmother
thin silky walls muting out the noise, and I hear nothing
it’s so simple, to stay connected over the phone
to add minutes to my calling cards, restless nights, Xanax
it must feel so intoxicating
to listen to someone else’s blood throbbing in your earphones
as my blood clots into a bullet:
BANG!
!
Translated from the Ukrainian by Oksana Maksymchuk
and Max Rosochinsky
Як я Вбила
усі мої родинні зв’язки тепер телефонні
усі мої родинні зв’язки прослуховуються
їм цікаво, кого я більше люблю, маму чи тата
їм цікаво, на що хворіє моя бабуся, яка каже в слухавку: ой, ой-ой
вони заінтриговані, що́ думає моя сестра про свого хлопця
який раніше був моїм
усі мої телефонні зв’язки кровні
уся моя кров прослуховується
їм треба знати, скільки відсотків української
польської, російської і чи є циганська
їм треба знати, чиїм донором я стала
їм треба знати, чи це впав гемоглобін, чи дах наді мною
і чи можна з клітинних мембран побудувати кордони
між мною і моєю мамою вирито сотні могил
і я не знаю, як їх перестрибнути
між мною і моїм батьком літають сотні снарядів
і я не вмію дивитися на них, як на птахів
між мною і сестрою металеві двері погребу
що їх із-середини підпирає лопата
між мною і моєю бабусею параван із молитов –
тонкі шовкові стіни, за якими не чути, зовсім не чути
це дуже просто, підтримувати родинні телефонні зв’язки
це дуже дешево, поповнювати рахунки безсонням та заспокійливим
це так п’янить, слухати чужу кров, одягнувши навушники
особливо, коли моя кров перетворюється на постріл:
нах!
!
серпень 2014