On Apollinaire

while we may call snow a flute — which among all the flutes
of language is the finest stem — the deepest well to hide
sounds, the fanfares of interwar silence, so beloved of the lieu-
tenant: who tells his soldiers to study the military trade

snow in the business of war is no fault of flutes or fanfares
a plane flies like an angel through the heavens, scattering the feathers
of the hawk’s victim wrapped in white, like a cut-out sheet of darkness
nervously sealing the holes in the flute’s ragged corpse

perhaps in that music between silver and bronze — all snow and water —
it rises like a sail, like a ship’s pitch-covered bottom —
the lieutenant forgets orders and hallucinates: the almonds will flower
and the soldiers melt like snow through the village, seeking port wine

lucid in his dreams, he bleeds from his head — Apollinaire
has forgotten something — in the end he’ll ask for pickled cabbage juice,
but there are no villagers here, the angel of death arrives, opens the door
shuts his eyes, wraps him in music, and then cuts loose

his boat on the river, the soldiers bring wine, sit downcast on the hilltop,
make a tent from their rifles and pull dried bread from their pockets
washing it down with their wine, sadness and surrealism —
death is here — all around them lurk ravens and foxes


Translated from the Ukrainian by Uilleam Blacker

Про Аполінера

втім що сніг називаємо флейтою – що з-поміж флейт
мови – найтонше стебло – і найглибша криниця для схову
звуків – для сурм міжвоєнної тиші що так полюбив лей-
тенант: і солдатам наказує вчити цю справу військову

але ж сніг для вояцького діла – не флейти вина – чи сурми
і летить – ніби янгол по небу літак – й розпорошує пір’я
яструбиної жертви – завенений в біле – як витнутий – аркуш пітьми
у дрантливому тілі флейти нервово заліплює діри

може в музиці що поміж срібним і мідним – що сніг і вода –
випливає вітрилом – просмоленим дном корабельним –
лейтенант забуває накази – він марить: заквітне мигдаль
і солдати – мов сніг – розбрелись по селі за портвейном

лейтенант марить у сні – він поранений в голову – аполінер
щось забув – він попросить в кінці сік з квасної капусти –
та селян тут нема – ангел смерті у дверях – прочинює двері –
він і очі замкне – вгорне в музику – пір’я здмухне і відпустить

у човні по ріці – а солдати тим часом портвейн принесуть –
та засмучені сівши при пагорбі – склавши шатро із рушниць і
витягають з кишень сухарі – запивають вином – сум – і сюр –
реалізм – смерть вже тут – бо довкола ворони й лисиці

2003