Third Year into the War
They buried him last winter.
Some winter too — not a snowflake, so much rain.
A quick funeral — we all have things to do.
Which side was he fighting for? I ask. What a question, they say,
One of the sides, who could figure them out.
What difference does it make, they say, same difference.
Only he could have answered, they say, now it’s he said-she said.
Could he? His corpse is missing a head.
Third year into the war, bridges are patched.
I know so much about you — now what?
I know, for one, that you liked this song.
I know your sister, I loved her once.
I know your fears and where they came from.
I know who you met that winter and what was said.
Three years of nights patched with ash and star light.
I remember you always played for another school.
And yet, who did you fight for in this war?
To come here, every year, to rip dry grass.
To dig the earth, every year — dead, heavy earth.
To see, every year, this peace, this ill.
To tell yourself, till the end, that you didn’t shoot
into your own. In the waves of rain — birds vanish.
I’d ask to pray for your sins, yet what sins?
I’d ask for the rains to stop — rains full of birds.
Some birds! It’s easy for them. For all they know,
there's neither salvation nor soul.
Translated from the Ukrainian by Valzhyna Mort
Знайомі поховали сина минулої зими. . .
Знайомі поховали сина минулої зими.
Ще й зима була такою – дощі, громи.
Поховали по-тихому – у всіх купа справ.
За кого він воював? – питаю. Не знаємо, – кажуть, – за кого він воював.
За когось воював, – кажуть, – а за кого – не розбереш.
Яка тепер різниця, – кажуть, – хіба це щось змінює, врешті-решт?
Сам би в нього і запитав, а так – лови не лови.
Хоча, він би й не відповів – ховали без голови.
На третьому році війни ремонтують мости.
Я стільки всього про тебе знаю – кому б розповісти?
Знаю, наприклад, як ти виспівував цей мотив.
Я знаю твою сестру. Я її навіть любив.
Знаю, чого ти боявся, і навіть знаю чому.
Знаю, кого ти зустрів тієї зими і що говорив йому.
Ночі тепер такі – з попелу та заграв.
Ти завжди грав за сусідню школу.
А ось за кого ти воював?
Щороку приходити сюди, рвати суху траву.
Скопувати щороку землю – важку, неживу.
Щороку бачити стільки спокою і стільки лих.
До останнього вірити, що ти не стріляв по своїх.
За дощовими хвилями зникають птахи.
Попросити б когось про твої гріхи. Але що я знаю про твої гріхи?
Попросити б когось, щоби скінчились нарешті дощі.
Птахам простіше – вони взагалі не чули про спасіння душі.
травень 2017